Ця Школа дала мені багато чого. Я себе не впізнаю. Раніше я не думала про своє майбутнє. Хоча ні – я просто мріяла та вважала, що  все впаде з неба. Тепер розумію, що потрібно працювати, і працювати для себе, заради себе, для свого розвитку. На другому етапі  мені було максимально некомфортно. Не в плані лекцій, навчання чи спілкування, а у виході із зони комфорту, щоб почати щось робити (втілювати проєкт). Пам’ятаю, хтось із учасників на рефлексії сказав про крила. І я зрозуміла, що той дискомфорт, який я пережила, не опустивши рук, – це були крила, котрі тільки-тільки прорізались. І ось тепер потрібно вкладати більше сил, енергії, аби вони росли та розправлялись!